Особистий досвід людини, яка вже чотири роки живе з сім’єю в будинку з цільного зрубу. І за його словами, якби він знав всі «нюанси» на момент вибору матеріалу, то будував би будинок із цегли або блоків. Нижче по тексту – його особистий «Топ причин, за якими не варто будувати будинок зі зрубу». Щоб зберегти автентичність, ми залишили текст майже без змін, внісши лише легкі стилістичні правки.
Чому ми захотіли дерев’яний будинок?
- Одного разу побачили своїми очима будинок зі зрубу – він нам відразу сподобався. Виглядав дуже красиво, захотіли собі такий же.
- З практичних міркувань: спочатку передбачалося, що ми будемо приїжджати у вихідні, топити твердопаливний котел і швидко прогрівати будинок. Концепція змінилася в процесі будівництва.
- Екологічність: хотілося, щоб в будинку легко дихалося, пахло сосновим лісом. Взагалі подобалася традиційна концепція життя в приватному будинку: дерев’яний зруб, трава біля будинку, ліс поблизу тощо.
Початок будівництва
Тут трохи вдалося повчитися на чужих помилках. Мій знайомий, з метою економії, ліс закуповував сам. В результаті, до нього приїжджав лісовоз, рубщики відбирали відповідні колоди, половина лісовоза їхала назад… У результаті 120 кубічних метрів деревини перетворилися у нього в 200. Я працював із підрядниками, які сортували дерево у себе на базі, і на майданчик привозили тільки те, що реально йшло в роботу.
До речі, на нашому сайті є стаття про те, як правильно вибрати дерево (зокрема для даху). Рекомендуємо прочитати, там багато корисного.
За процес будівництва я спочатку не переживав, оскільки довіряв підрядникам. В ході робіт вони все ж місцями «накосячили», але не сильно (про це нижче). Колоди укладали на мох. Рубали і тесали вручну. Після того, як зробили «коробку» із покрівлею, будинок відстоювався рік.
Із цікавого у процесі будівництва, можу відзначити невідповідність реальних розмірів кімнат їх візуальному сприйняттю до моменту накриття перекриттів. Я особисто переміряв з рулеткою 19-метрову кухню, тому що візуально здавалося, що там метрів 7-8. І так – з усіма кімнатами.
Оздоблення
Найцікавіше почалося саме на цьому етапі. По-перше, будинок потрібно весь відшліфувати з двох сторін. Робота ця клопітна і недешева. Розцінки на роботи можна пошукати в Інтернеті, чотири роки тому нам це влетіло «в копієчку». Причому при оцінюванні площі робіт, до формули «висота на довжину» додається ще вигин колоди — площа збільшується. А разом із нею і вартість робіт.
Потім – просочення. Потім-фарбування в один шар. Згодом – у другій. Причому щоб матеріали лягли якісно, фарбувати будинок необхідно вручну (що розтягує процес у часі). Після всіх цих процедур питання про «дихаючий будинок» та «запах сосни» знявся сам собою.
Підвалу ми не робили, тому фундамент у нас простий: подушка з піску та гравію, утеплювач, бетон. Будівельники, які заливали підлогу, не вирізали до кінця нижні колоди у дверних отворах. В результаті через рік в цих місцях «порвало» плитку на підлозі (керамограніт). Довелося знімати пошкоджену плитку цілком, довирізати колоди, заливати по новій підлогу. Це виявилося легше, ніж якось вирізати покладену плитку — керамограніт бере не кожен плиткоріз.
До «приємним» моментів обробки додається регулярне добивання моху, викраденого птахами, і замазка швів герметиком. Робота ця довга, грошова і клопітна. На щастя, є виробники герметику, що пропонують продукцію за більш-менш адекватними цінами.
Прокладка комунікацій у будинку зі зрубу також стає проблемою. Врізати розетку в круглу колоду – те ще завдання (і «тариф» відповідний). Труби всередину не сховаєш. Плінтус до нерівної колоди приробити – також справа непроста, доведеться і «помудрувати», і руками попрацювати.
Через тривалу усадку будинку, двері та вікна вставляли у каркас із дощок. Якщо пробувати ставити по «живій колоді» – ризики отримати значні перекоси істотно зростають. Як і ризик пошкодити двері або вікно. Але навіть цей «трюк» особисто нам не допоміг: за 4 роки експлуатації двері регулювали двічі. А деякі вікна досі «сифонять».
Експлуатація будинку
Будинок постійно «дихає». Коли працює опалення, коли немає — все рухається. Щоб повісити кухню знадобилося побудувати каркас з металу, обшити його гіпсокартоном, і вже тільки до нього прикріпити кухню. Інакше – ніяк. Настільки улюблені нашими громадянами розсувні шафи встановити рішуче неможливо – ні до чого «прив’язатися». І стіна, і стеля живуть своїм життям. Сходи, які «прив’язали» до стіни, в результаті перекосило, перила вирвало.
Будь-які декоративні короби, що прикривають комунікації, перетворюються на витвір мистецтва. Їх треба якось поєднувати з дерев’яною стіною, і процес цей перетворюється в ювелірну підгонку із будівельним різаком в руках.
Замазані герметиком стики підмазували двічі за 4 роки. Все одно з’являються тріщини. Дерев’яна підлога на 2 поверсі також всихає, там теж тріщини, і це неминуче.
Восени у будинок проникають миші, в щілини між нижньою колодою і фундаментом. Перекрити їм цю дорогу поки не виходить, оскільки лінія сполучення — дуже нерівна. На основних «звіриних стежках» це явище можна звести «нанівець» за допомогою отрути і мишоловок. Проте коли миші граються між колодами, не заходячи «у гості» — зробити з ними нічого не можна. Проклясти хіба що.
Також між колодами щороку влаштовують свої гнізда оси. Питання вирішується за допомогою «дихлофосу». Але його таки доводиться вирішувати.
Іноді всередині будинку трапляються спонтанні, незрозумілі сплески життя. З’являються якісь жучки, мошки, комахи, але ніякої системи тут я поки не встановив.
Наприклад, біля ліжка для гостей, в колоді живе якась завзята тварюка, яка хрустить колодою всю ніч. Знайти і вбити її не представляється можливим.
Восени і на початку зими на другому поверсі — мушине царство. Спершу мушки забиваються в щілини на зиму. Потім у будинку стає тепло, і вони лізуть всередину. Проти цієї братії іншого засобу крім пилососа ми поки не придумали.
А ще ми – найкращі друзі продавців різноманітних фарб. Там потрібно підфарбовувати, тут потрібно підфарбовувати: сходинки, стики, терасу. Точного обліку продукції не вели, але відер фарби за 4 роки куплено чимало.
Навесні, коли цвіте сосна (а потім ще й береза), весь будинок покривається жовтою пилком. Причому – товстим шаром. На рівній вертикальній стіні її стільки б просто не накопичувалося. Вирішується це питання миттям стін струменем з «Керхера». Але його знову-таки потрібно вирішувати.
Усередині будинку пил накопичується на вигині колод. Тут вже універсальних засобів немає – пил можна прибрати тільки вручну, по-старому.
І наостанок – про знаменитий «зимовий» ліс. Будинок у мене рубали з лютневого. Баню – з серпневого. Різниці досі не помітив. І це торкається пиломатеріалів всіх форм, видів та призначень.
Які висновки?
Враховуючи все вищевикладене, дешевим таке житло не назвеш. Проте, що ми отримали за ці муки? Це дуже гарний будинок. І якесь невимовне словами задоволення від відчуття товстої, нерівної колоди, її грубуватого вигляду, багатої фактури…
Знайомі, які почали будуватися через ділянку від мого, вислухали приблизно цей же текст, мої нарікання та пораду будувати з блоків. А у підсумку… теж зрубали зруб. Тут, звичайно, кожен вирішує сам. Але я вас чесно попередив.