Вбиральні та ванні кімнати – невід’ємна частина нашого повсякденного життя. Це зараз, проглядаючи об’яви з продажу квартир, ми можемо вибрати розташування та планування санвузлів. Проте за радянських часів мешканці новобудов задовольнялися тим, що пропонували.
«Сталінки»
Багатоквартирні будинки в неокласичному стилі повинні були забезпечити радянській людині достатній комфорт. Будинки вище 5 поверхів мали ліфт і сміттєпровід, який часто розміщувався безпосередньо на кухні. Практично всі сталінські споруди забезпечувалися каналізацією, центральним водопостачанням і центральним опаленням. Середня площа квартир – від 45 до 70 м2, висота стель – від 3.20 до 4 м.
Санвузол в «сталінках» підвищеного класу практично завжди був роздільний. Площа вбиральні – приблизно 1,5 м2, ванної – 3.2 м2. Проте в будинках, побудованих в робочих селищах, ванної кімнати як правило не було: у вбиральні поруч з унітазом розміщувався умивальник, а милися мешканці в громадських лазнях.
Особливість багатьох «сталінок» – невелике засклене вікно, розташоване між ванною і кухнею на висоті приблизно 2,5 м. Таке ж віконце, нерідко розділяло ванну і вбиральню. Це не було радянським винаходом, оскільки подібні вікна були присутні в багатьох будинках, зведених ще на початку XX століття. Пізніше ця деталь перекочувала в «хрущовки» та навіть перші «брежнєвки».
Для чого потрібно віконце між ванною та кухнею
Популярне пояснення наявності віконця між кухнею з одного боку і ванною та вбиральнею з іншого – можливість провітрювання приміщень. Аби позбавити їх від надлишків вологи та неприємних запахів.
Деякі вважають, що таким способом можна було проникнути у ванну, коли людині, що знаходиться в ній, раптово стало погано. За іншою версією такі вікна були приписані будівельними нормативами для будинків, де використовувалася газова колонка. За розрахунками проектувальників, у разі вибуху газу ударна хвиля повинна була вибити скло, залишивши неушкодженою несучу стіну.
Що стосується планування, то ванну з туалетом в «сталінках» розміщували переважно подалі від вхідних дверей. Але поряд з кухнею, як це було в дореволюційних квартирах. Однак не всім в «сталінках» був уготований комфорт. У малоповерхових сталінських будівлях, що призначалися для сімей робітників, не рідкістю була відсутність не тільки центрального опалення, але й водопроводу. В таких проектах вбиральню замінювали люфт-клозети, сполучені з вигрібними ямами, які розміщувалися під фундаментом будинку та забезпечувалися люком для очищення. Гідрозатвори в люфт-клозетах відсутні – для запобігання надходження неприємних запахів з вигрібної ями використовували витяжку.
«Хрущовки»
Головним завданням «хрущовок» було забезпечення максимального числа нужденних житлоплощею. За 25 років будівництва було зведено житла загальною площею 290 млн. квадратних метрів, що склало понад 10% житлового фонду СРСР. Без «хрущовок» не залишився жоден спальний район. І це не дивно, адже на будівництво однієї типової панельки йшло трохи більше двох тижнів. Перші «хрущовки» з’явилися в 1958 році в московських Черемушках. Однак площа цих експериментальних квартир була так мала, що на кухні ледь могли розміститися три дорослих людини. Надалі площа квартир була трохи збільшена.
Якщо в «сталінках» далеко не завжди була ванна кімната, то в «хрущовках» вона стала обов’язковим атрибутом. Адже радянська людина мала право жити в належних санітарно-гігієнічних умовах. Туалет і ванну для економії місця об’єднали, проте їхня загальна площа все одно не перевищувала 4 м2. Ванна в перших «хрущовках» як правило була сидяча. Дуже швидко в масах народилася жарт: “Хрущов з’єднав ванну з туалетом, але не встиг з’єднати підлогу з стелею”. І дійсно, таких низьких стель – 2.45 метра – ще не зводили.
У 1954 році в Радянському Союзі вперше світ побачив документ «Будівельні норми і правила» (СНіП). Згідно з нормативами, ванна кімната передбачала додаткову гідроізоляцію: її на етапі будівництва промащували бітумом. А також зводили поріжок, який в разі витоків перешкоджав проникненню води в житлову зону. Ванна в «хрущовках» на відміну від «сталінок» перекочувала ближче до входу.
Централізоване гаряче водопостачання в таких будинках не передбачалося. Воду гріли в кожній квартирі за допомогою газової колонки, яка могла розташовуватися або на кухні або у санвузлі. Варто зазначити, що подібних квартир в нашій країні залишилась велика кількість. Отже, у таких умовах, як і раніше, живуть багато українських родин.
«Брежнєвки»
Значна частина «хрущовок» планувалась як тимчасове житло. Коли потреба в житловій площі буде задоволена, тоді радянські люди зможуть переїхати в більш комфортабельні квартири, – саме так нібито планували в керівництві тієї країни. Такий час настав вже в середині 1960-х (після приходу Брежнєва). Радянські міста почали забудовуватися будинками з так званими «квартирами поліпшеного планування». І дійсно, нові квартири стали помітно просторіше.
Наприклад, «брежнєвська» двушка з найбільш масової серії П-44 могла досягати 50 м2. Особливо нових власників квартири вражала величезна кухня, площа якої в деяких плануваннях була не менше 12 м2. Одним з найбільш вдалих зразків «брежнєвської» архітектури стали будинки підвищеної поверховості, відомі як «вежі Вулиха». Це житло в СРСР відносилося до елітного класу, мешканцями таких будинків були видні партійні діячі, директори заводів, генерали, відомі актори. Наприклад у будинку такого типа у Києві на вулиці Туманяна, 8 (на фото нижче) у період з 1975 по 1979 роки жив видатний актор та режисер Леонід Биков.
Головною особливістю «брежнєвок» був поділ туалету і ванної, які стали просторіше, ніж в «хрущовських панельках». Площа вбиральні становила майже 2, а ванної – 3,9 квадрати. Однак, як і у випадку з «хрущовками», ванна і туалет «брежнєвки» часто розташовувалися в кроці від вхідних дверей. Мешканець такої квартири нерідко потрапляв в делікатну ситуацію, коли хто-небудь з членів сім’ї зустрічав гостей, а він в цей час перебував у вбиральні. Нерідко двері в туалет розташовувалися в точці загального огляду. Наприклад, їх було видно з вітальні, що також доставляло відвідувачеві відхожого місця почуття психологічного дискомфорту. Тим не менш, мешканець «брежнєвської» багатоповерхівки мав певні переваги перед власником і «хрущовки», і «сталінки». Він уже не залежав від газової колонки та міг спокійно насолоджуватися прийняттям ванни у просторій кімнаті. Не побоюючись, що комусь може терміново знадобитися вбиральня.
