Кожен водій хоча б раз замислювався: чому на сусідній заправці літр бензину коштує дешевше, хоча на табло горить та сама цифра «А-95»? А що означає «фірмовий бензин» з красивою назвою та націнкою у пару гривень? І чи правда, що зимовий дизель – це всього лише літній, але з доданими присадками? Ці теми зазвичай залишаються за кулісами, але саме в них криється реальна економіка палива.
У нашій роботі ми час від часу стикаємося з оцінкою товарних запасів палива (ГСМ). Щоб чесно та об’єктивно визначити їхню вартість, доводиться розбиратися у всіх таких нюансах. І найцікавіші спостереження ми ділимося тут – у статтях для наших читачів.
95-й 95-му різниця: за що платимо більше?
Різниця в ціні між однаковими бензинами та дизпаливом
Здавалося б, бензин «А-95» або дизельне паливо – вони й повинні бути однаковими, незалежно від того, на якій саме заправці ви зупинилися. Але якщо придивитися до цін, стає очевидно: розкид між мережами може складати півтори–дві гривні за літр, а іноді й більше. Причини такої різниці не лежать на поверхні, хоча тут немає ніякої магії.
Різні мережі працюють з різними постачальниками та оптовиками. Одні закуповують великими партіями й отримують хороші знижки, інші змушені завозити меншими обсягами і переплачують за транспортування. До цього додаємо логістику: чим далі паливо потрібно везти від кордону або від нафтобази, тим дорожче воно стає. Навіть націнка за зберігання у резервуарах та витрати на підтримання інфраструктури можуть суттєво впливати на кінцеву ціну.
Звісно, впливає й маркетингова стратегія конкретного нафтотрейдера. Комусь вигідніше працювати на обсязі, а хтось позиціонує свій бензин як преміальний і підкуповує заможних клієнтів додатковими послугами на АЗК. Також не варто забувати про репутацію компанії та довіру до її бренду. Якщо компанія добре відома, має гарну репутацію на ринку, чому б їй не продавати паливо на пару гривень за літр дорожче? 🙂
Тому й виникає парадокс: формально паливо з однаковою маркуванням «А-95» або «ДТ», навіть виготовлене на одному й тому ж європейському заводі, має коштувати однаково, але в реальності ми бачимо зовсім різні цифри на табло. Для експертів з оцінки товарних запасів це ключовий момент. У звіті ми не можемо просто взяти середню ціну по країні, а повинні враховувати конкретні умови закупівлі та зберігання.
Чим відрізняються «брендові» бензини та дизель від звичайних
Тут питання ще цікавіше. До війни все було відносно прозоро. Більшість водіїв знали: звичайний бензин масово йшов із Білорусі, а так званий «брендовий» частіше завозився з Литви та інших країн Європи. Переплата була зрозумілою: європейський продукт вважався якіснішим, його дорожче доставляти, і на заправці це відображалося у плюс двох–трьох гривень за літр. Водій розумів, за що платить гроші.
Сьогодні ситуація змінилася. Майже все паливо надходить із Європи, але цінова різниця між «звичайним» та «брендовим» нікуди не зникла. Тільки тепер логіка цієї переплати куди менш очевидна. Представники мереж АЗС зазвичай не розкривають деталей і говорять про «секретні формули», «ексклюзивні присадки» та «особливе очищення». Але який тут може бути секретний рецепт, якщо мова йде про товар, стандартизований на рівні ЄС? У кращому випадку йдеться про додавання присадок, які в реальній експлуатації не завжди потрібні. У гіршому випадку – такі добавки можуть навіть зашкодити конкретному двигуну, особливо якщо він старий або з великим пробігом.
Ось у чому головна дилема. З одного боку, преміальні марки дійсно містять присадки, що покращують змазувальні та миючі властивості. Іноді це реально допомагає зберегти паливну систему чистою, а двигун – більш довговічним. З іншого боку, багато автомобілістів вважають, що це проста переплата «за повітря». Вони думають: «Навіщо мені платити більше за паливо, яке нібито краще, якщо мій мотор чудово працює на звичайному А-95?»
Така недомовленість створює підозріле враження. Ми не стверджуємо, що вся схема дійсно зводиться до продажу «повітря», але бачимо: інформації мало, а прозорості ще менше. І це впливає, зокрема, на експертну оцінку. Коли ми визначаємо вартість товарних запасів, потрібно чітко розуміти, що саме зберігається в резервуарах: звичайне паливо чи преміальна лінійка. Різниця в ціні може бути відчутною, але пояснити її логічно на фоні нестачі інформації буває складно.
Тому, коли у звіті ми фіксуємо вартість запасів брендового бензину або дизеля, завжди окремо зазначаємо, що кінцева ціна формується не лише з об’єктивних факторів (логістика, імпорт, податки), а й із маркетингової надбавки. А наскільки ця надбавка обґрунтована – питання, на яке поки немає єдиної відповіді.
Зимовий та літній дизель: два різні продукти
На перший погляд може здатися, що різниця між зимовим і літнім дизелем мінімальна: мовляв, це один і той же продукт, тільки в першому випадку в нього «капнули» присадок – і готово. Але на практиці все значно складніше. Літнє і зимове дизпаливо відрізняються не лише складом, а й самим принципом виробництва. Якщо літній дизель розрахований на роботу при плюсових і легких мінусових температурах, то зимовий створюється так, щоб витримувати справжні морози. Ключове завдання зимового палива – не загуснути і не випадати в парафінові пластівці на холоді. Адже якщо паливо перетворюється на в’язку субстанцію, двигун просто перестає працювати.
Так, іноді зимове паливо дійсно отримують додаванням спеціальних присадок вже на нафтобазі або в терміналі. Але це скоріше «бюджетний варіант», який дозволяє тимчасово адаптувати літнє паливо до понижених температур. Таке паливо теоретично може врятувати ситуацію в легкий мороз, але водії добре знають, що в сильні холоди воно підводить. Справжній зимовий дизель виробляється на заводі за іншою формулою: спочатку підбирається фракційний склад, змінюється процес переробки, щоб продукт залишався рідким навіть при -20 °C і нижче. Саме тому заводський зимовий дизель помітно дорожчий – його собівартість вища, а логістика частіше складніша, бо потреба в такому паливі виникає сезонно.
Для водіїв та власників техніки ця різниця відчувається буквально на собі. Достатньо заправитися ще літньою соляркою, але з присадкою, і потрапити в мороз -15 – машина може заводитися з труднощами або взагалі не поїхати. У той час як на справжньому зимовому паливі двигун працює впевнено, навіть якщо на вулиці тріщать морози. Звідси й скепсис: коли на АЗС стверджують, що «паливо у нас зимове», далеко не завжди зрозуміло, про що йдеться – про заводський продукт чи літній дизель з добавкою. І оскільки на заправці це не вказують, водії іноді переплачують за паливо, не отримуючи обіцяної якості.
Газ: завжди дешевша альтернатива?
Українці давно звикли вважати LPG (пропан-бутан) найдоступнішим варіантом палива. Справді, ціна на газ майже завжди суттєво нижча за бензин чи дизель, і саме цей аргумент став вирішальним для мільйонів водіїв, які встановили газобалонне обладнання. Економія на заправках очевидна: різниця в ціні літра часто досягає півтора-два рази. Але за дешевизною ховаються підводні камені, про які знають далеко не всі.
Перше, що варто розуміти: газ теж може бути неякісним. Існує поширений міф, що LPG неможливо підробити – мовляв, це ж газ, його не розбавиш «бодягою», як бензин. Але насправді відмінності в якості величезні. Пропан-бутан буває різного походження і складу: десь більше пропану, десь – бутану. Від цього безпосередньо залежать і октанове число, і поведінка машини в мороз. Наприклад, якщо взимку в суміші виявиться занадто багато бутану, двигун може погано запускатися або зовсім не заводитися. Тому іноді водії дивуються: «Як так, заправився на звичній АЗС, а вранці машина не їде?» – причина в балансі компонентів.
Є й більш неприємні історії. Буває, що на деяких заправках замість якісного газу фактично заливають так званий «газолін». Це рідка фракція, яка утворюється при зберіганні та транспортуванні газу. По суті, це побічний продукт, важчий за звичайний пропан-бутан. На відміну від звичної суміші, газолін горить гірше, створює зайве навантаження на двигун, збільшує витрату та позбавляє машину динаміки. Автомобіль на такому «паливі» починає дергатися, погано розганятися, і часто у водіїв складається враження, що мотор ось-ось заглохне.
Найнеприємніше, що від газоліну неможливо позбутися одразу. Він не витрачається за один день, а виїжджається поступово – іноді протягом двох-трьох повних заправок. Увесь цей час машина поводиться нестабільно, а водій змушений терпіти незручності та переплачувати за підвищену витрату. І, звичайно, жодна АЗС не поверне гроші і не визнає, що замість газу видали суміш сумнівної якості.
Чому взагалі можна заправитися газоліном? Все просто: він осідає на дні резервуара, і якщо в ємності на заправці мало газу, то при подачі в бак він потрапляє у пістолет разом із залишками. Тому досвідчені водії радять звертати увагу, скільки газу залишилося на колонці. Якщо стрілка рівня в резервуарі явно близька до нуля – краще заправитися на іншій АЗС, ніж ризикувати схопити «рідкий сюрприз».
Окрім газоліну, бувають і інші способи «бодяжити» газ. Наприклад, у суміші може бути забагато бутану – він дешевший, але в морозах поводиться гірше, через що машина може банально не завестися. Іноді зустрічається так званий «сирий газ», погано очищений від домішок. В обох випадках наслідки однакові: двигун працює нерівно, падає ресурс обладнання, а водій втрачає гроші та нерви.
На що звертати увагу, щоб не натрапити на неякісний газ? Насамперед – на репутацію мережі. Великі бренди цінують своє ім’я і намагаються слідкувати за якістю, тоді як дрібні «ноунейм» АЗС можуть економити і підмішувати все, що завгодно. Другий момент – стабільність роботи машини після заправки. Якщо раптом одразу після неї мотор почав «троїти», витрата різко зросла або тяга впала – майже напевно вам попався поганий газ. У таких випадках краще змінити заправку і за можливості повністю виїхати паливо до «сухого» бака, щоб знову залити нормальний продукт.
З ціною на газ все не так просто, як здається. Влітку він дешевшає, до осені дорожчає. Плюс під час війни Україна отримує LPG із різних джерел: частина йде з Польщі, частина – з Литви або Румунії, і кожна партія має різну собівартість і різний склад. У результаті ціна може змінюватися буквально щотижня.
Для звичайного водія це просто коливання на табло АЗС, а для бізнесу, у якого в резервуарах десятки тонн газу, це вже питання бухгалтерії. Коли ми проводимо оцінку запасів, важливо враховувати не лише обсяг, а й походження: європейський газ із стабільними характеристиками цінується вище, а сумнівні партії або, тим більше, випадки з газоліном слід оцінювати інакше. Інакше в балансі компанії отримаємо цифру, яка не відображає реальної вартості активу.
Хто і як «накручує» ціну?
Коли водій бачить різницю у 2–3 гривні за літр між двома АЗС, перша думка: «Тут точно щось не так». Насправді все пояснюється просто. Брендові мережі закладають у ціну сервіс, рекламу, чисті туалети і безкоштовну каву. Незалежні заправки працюють із меншою націнкою, але тут уже питання довіри: чи завжди паливо у них відповідає заявленій якості?
Логістика теж відіграє роль. Заправки на заході України частіше отримують паливо швидше і дешевше, ніж ті, що в центрі чи на сході. Кожні сто кілометрів шляху цистерни – це плюс до собівартості, а отже, і до кінцевої ціни для клієнта.
У роботі оцінювача ми це бачимо дуже чітко: запаси палива на складах у різних регіонах України можуть мати різну ринкову вартість, навіть якщо в резервуарах зберігається однакова кількість літрів.
Паливо – це не просто бензин або дизель, який ми заливаємо в бак. Це ціла економіка, де важливий кожен нюанс: від країни походження та складу присадок до кілометрів, які проїхала цистерна. Як оцінювачі, ми робимо акцент саме на вартості. Бо за кожною цифрою на табло АЗС стоїть велика система факторів, яка визначає ціну. І якщо в якийсь момент виникає необхідність оцінити товарні запаси палива, ми розбираємося у всіх цих деталях, щоб вартість була чесною, прозорою і зрозумілою.
